Ідеальний вчитель ХХІ століття: яким його бачить МОН та міжнародна спільнота

ВЧИТЕЛЮ ВАРТО ВИЙТИ ЗА МЕЖІ ПОСАДОВИХ ІНСТРУКЦІЙ

На думку Андреаса Шлейхера, учитель окрім сумлінного виконання своїх обов’язків, розважливості та поваги до учнів, має насамперед перейматися результатами їх навчання.

Гарний вчитель не є байдужим: він заохочує учнів до активної участі й відповідальності, ефективно реагує на їх потреби, враховує їхні індивідуальні особливості та рівень знань; сприяє терпимості і соціальній згуртованості; забезпечує  регулярне оцінювання і зворотний зв’язок; а ще дбає про те, щоб учні відчували, що їх цінують.

БЕЗ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НІЯК

Учителі, що працюють із сучасними дітьми, повинні знайти, як допомогти їм вирішувати проблеми, що з’явились у цифровому світі: інформаційне перевантаження, плагіат, захист від онлайн-шахрайства, порушення конфіденційності, онлайн-цькування.

Крім того, подобається нам це чи ні, але люди, які не орієнтуються у цифровому середовищі, не зможуть брати повноцінну участь у соціальному, економічному та культурному житті.

Є й інший нюанс: багато педагогів вороже ставляться до цифрових технологій, тому що бачать в них загрозу. Мовляв, невдовзі цифрові технології зроблять учителів безробітними. Проте, на переконання Андреаса Шлейхера, це неможливо.

Андреас ШЛЕЙХЕР, керівник програми PISA

Учителювання – це чи не найдавніша соціальна діяльність. Люди, які вміють виховувати й підтримувати учнів протягом усього життя, будуть, навпаки, затребуваними ще більше. Утім, як і в багатьох інших галузях, цифрові технології, ймовірно, переберуть на себе багато обов’язків, що їх наразі виконують учителі. Навіть якщо викладання ніколи не переведуть у цифрову форму й не делегують роботам, рутинні адміністративні завдання, які забирають цінний час, що його можна було б присвятити навчанню, вже тепер передають технологіям.

У чому можуть допомогти технології?

1. Змінити роль учителів ( із людей, які передають набуті знання, до наставників, які допомагають ці знання створювати).

2. Контролювати процес викладання, навчання та оцінювання.

3. Дати доступ до спеціалізованих матеріалів у багатьох форматах, навіть якщо ці матеріали перебувають на іншому боці світу.

4. Створити екосистему навчання, яка буде заснована на співробітництві.

ОЧІКУВАННЯ ТА РЕАЛЬНІСТЬ. За словами експерта, реальність значно відрізняється від «ідеальної картини».

Коли у 2015 році PISA опублікував звіт, згідно з яким у 2012 році лише 37% європейських шкіл мали сучасне обладнання і швидкісний інтернет-зв’язок, у Польщі таких шкіл було всього 5%. Хоча, за твердженням директорів шкіл, усі школи начебто були добре обладнані.

«То, може, технології не такі вже й важливі? Чи, може, директори не усвідомлюють, який потенціал мають цифрові технології, щоб трансформувати навчальний процес?», –  ставить риторичні запитання експерт.

Парадоксально, але результати PISA також не показали значного поліпшення успішності в країнах, які вклали значні кошти в цифрові освітні технології. Також вони не допомогли подолати різницю в знаннях і навичках між учнями з багатих і бідних родин.

Тобто пріоритетом є не оснащення шкіл найсучаснішими гаджетами, а забезпечення інтенсивної взаємодії між учителем та учнем.А технології іноді відволікають від такої взаємодії.

Причиною цього парадоксу експерти вважають те, що сьогодні педагоги ще не надто добре опанували педагогічні методи, які спираються на найсучасніші технології.

Андреас ШЛЕЙХЕР, керівник програми PISA

Додавши технології ХХІ століття до педагогічних методів ХХ століття у шкільній системі зразка ХІХ століття, ми, навпаки, зробимо навчання неефективним. Якщо учні шукають готові відповіді в Google, з такого навчання набагато менше користі, ніж із традиційних методів роботи.

Саме тому починати слід не з інтерактивних дошок, а чіткого плану підвищення кваліфікації педагогів.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ОБМІНУ ТА ДОСВІД ШАНХАЮ

Освітня система Шанхаю посіла найвищу сходинку за результатами PISA у 2012 році.

Андреас Шлейхер зазначає, що шанхайські вчителі під час навчального процесу у школах використовують технології дуже обережно і продумано, але коли мова йде про підвищення їхньої кваліфікації та досвіду – на усі 100%.

Педагоги створили цифрову платформу, на якій обмінюються розробками. На перший погляд, нічого особливого, проте на платформі формуються репутаційні показники: чим більше вчителі завантажували, вдосконалювали чи навіть критикували чиїсь уроки, тим більш високим ставав рейтинг педагога-розробника.

У кінці навчального року учителі звітували не лише щодо  успіхів своїх учнів, але й щодо власного внеску у розвиток учительської кваліфікації та освітньої системи.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА СВОБОДА

Досвід показує, що дуже часто освітніми закладами керують експерти, які сидять у «високих кабінетах»: складають програми та розробляють правила, за якими мають жити учителі та учні.

Насправді ж ці завдання слід доручати практикам, професіоналам, які готові брати на себе відповідальність.

Звичайно, потрібен досвід, проте модель викладання, коли усі вказівки надходять згори, не спонукає вчителів до продуктивності та творчості.

Аедреас Шлейхер запевняє: коли дати вчителям можливість взяти на себе відповідальність, вони стануть найсуворішими суддями над самими собою.

Коли у 2011 році у Нідерландах розроблялися професійні стандарти, які надавали вчителям більшу автономію, у міністерстві спочатку побоювалися, що вчителі стануть менш вимогливими до своєї роботи. Проте результат виявився рівно протилежним.

За словами тодішнього держсекретаря Міносвіти Сендера Деккера, жоден уряд Нідерландів ніколи не зміг би встановити такі вимоги до вчителів, як учителі самі до себе.

Отже, вчителів обов’язково слід залучати до розробки професійних стандартів. Тому що це дозволить:

– визнати їхній професіоналізм, важливість їхніх компетенцій та досвіду;

– визначити рівень їхньої відповідальності;

– завоювати їх прихильність до оцінювання, якщо під час цього процесу з ними радитимуться.

Андреас ШЛЕЙХЕР, керівник програми PISA

А найголовніша причина, чому вчителі повинні взяти на себе відповідальність за власну роботу, полягає в тому, що освітні системи ХХІ століття дуже стрімко змінюються. Часом минає десятиліття, поки навчальна програма, яку розробив уряд, повністю диктує все, що відбувається у класах. Єдиний спосіб подолати цей розрив – професіоналізація навчання, коли вчителі не просто сприймають навчальну програму як готовий продукт, а розуміють, як її розробляють і які педагогічні підходи найкраще можуть передати учням ідеї, що лежать у її основі.